Богдан Костів: Українська школа в Празі – українська за духом
Міжнародне об’єднання “Українська свобода” – чи не єдина українська організація з міжнародним статусом у Чеській республіці. Щороку її популярність зростає, збільшується кількість прихильників. Про діяльність організації та про життя української громади в Чехії ми розмовляємо з головою спільноти прихильників ВО “Свобода” у Чехії і Президентом Міжнародного об’єднання “Українська свобода” Богданом Костевим.
– Богдане, чи можете похвалитися успіхами та новими прихильниками?
– Нині в Чехії вже багато знають про “Свободу” і ставляться до нас дуже прихильно. Звичайно, ми активізували свою роботу перед виборами, і сподіваємося, що наш кандидат у Президенти отримає чимало голосів у Чехії. І хоча на місцевих виборах, які пройдуть навесні в Україні, ми не маємо можливості голосувати, та гадаємо, можемо вплинути на результат опосередковано. Ми агітуємо українців у Чехії, а ті, своєю чергою, впливають на рідних в Україні. Одна людина з Чехії може переконати п’ятьох родичів в Україні.
– Чи наші співвітчизники в Чехії активно беруть участь у виборах? Як держава забезпечує через свої дипломатичні представництва право українців на волевиявлення?
– На жаль, голосують усього 2-3 тисячі осіб зі 100 тисяч, які перебувають у Чехії. Ми закликаємо брати участь у виборах, агітуємо під церквами, під посольством, на різних українських акціях, на автовокзалах, звідки курсують автобуси в Україну, але переважно українці залишаються пасивними. Причин є кілька. Перша – це бюрократична тяганина під час реєстрації на участь у голосуванні.
Якщо на минулих президентських виборах був спрощений режим реєстрації, то на парламентських виборах два роки тому система змінилася. Я прийшов у посольство, щоб зареєструватися на участь у виборах, і мене поставили в загальну чергу, де стоять люди із
паспортними проблемами, де треба простояти півдня. Набагато більше людей ходили б голосувати, якби не треба було проходити цю бюрократичну процедуру й витрачати купу часу в посольстві. А ще одна важлива причина – пасивність, байдужість самих українців. Вони приїжджають заробити гроші і не надто переймаються політикою.
– Чи стикалися Ви на виборах із застосуванням адмінресурсу, тиском на виборців, фальсифікаціями?
– Ні, тиску не відчуваємо. Не завжди ми могли простежити, наскільки чесно відбувається підрахунок голосів. Та тепер ми вже маємо свого представника в комісії, так що сфальшувати буде непросто.
– Як нині живеться-працюється українцям в Чехії? Чи багато українців повернулися на батьківщину через кризу?
– Криза вдарила передусім по іноземних робітниках, зокрема українцях. Це й зрозуміло, бо Чехія, як кожна цивілізована країна, захищає національні інтереси, запроваджуючи обмеження щодо працевлаштування іноземців.
Як відомо, від березня цього року було заборонено працевлаштовувати українців. Тепер заборону зняли, але виключно для кваліфікованих працівників – лікарів, медсестер, науковців. Та, як відомо, на заробітки приїжджають переважно некваліфіковані працівники, які шукають роботу на будівництві або в сільському господарстві, а жінки працюють покоївками, прибиральницями. Та й чимало людей із вищою освітою змушені виконувати некваліфіковану роботу.
Тож криза відчутно вдарила по українцях. Зараз кожен третій – без роботи. Багато людей повертаються, бо не мають можливості сплачувати за житло, соціальне та медичне страхування. Дехто, хто має шенгенську візу, виїжджає далі на захід – в Німеччину, Австрію. За статистикою, рік тому в Чехії перебували 150 тисяч українців, а вже навесні цього року – 125 тисяч. За останніми даними, зараз залишилося біля 100 тисяч. Переважно залишилися люди, які мають постійну роботу і працюють кілька років.
– Як справи в українській школі, яку торік взяла під опіку “Свобода”?
– Опікуватися школою виявилося найскладнішою справою в моєму житті. Нагадаю, що торік одна із двох українських шкіл у Празі опинилася на межі закриття. Коли ми довідалися, що українська школа для дітей наших заробітчан може закритися і що кілька десятків українських дітей не зможуть здобути українську освіту, не могли залишитися осторонь. Нашу ідею заопікуватися українською школою підтримав Богдан Бенюк, заступник Олега Тягнибока з питань зв’язків із закордоном. Відтак ми зареєстрували школу, яка тепер називається українська суботня школа “Свобода”. На жаль, українське посольство нічим не підтримує нашу школу.
Покладаємося лише на гроші спонсорів, а оскільки під час кризи люди не дуже охоче жертвують на освіту, то й стикаємося із фінансовими труднощами. На випускні екзамени ми змушені були запросити своїм коштом комісію із Міжнародної школи, бо Міністерство освіти і науки не профінансувало цих видатків. А на піврічну атестацію комісія взагалі не приїхала, бо міністерство заборонило їхати нашим коштом. Але нічого, атестацію провели наші вчителі. На щастя, у нас працюють кваліфіковані педагоги, декотрі навіть із науковими ступенями. Працюють за символічну оплату, бо ми не можемо виставляти великі рахунки батькам учнів.
Тепер у нас навчається 26 учнів. Школа може прийняти і 40, і навіть 50, але, на жаль, не всі діти встигають одночасно навчатися за програмою в чеській середній школі та по суботах – в український. Ми пишаємося, що дві наші випускниці торік вступили до вишів – одна повернулася в Україну і навчається на економічному факультеті в Чернівецькому університеті, а друга вступила на міжнародні відносини в Празі. Та головне, що наша українська школа – українська за духом.
За матеріалами часопису “Всеукраїнське об’єднання “Свобода, Леся Романів.
Цікаво читати: У Празі відбулася Поминальна хода у пам’ять про жертви Голодоморів в Україні
Приєднуйтесь до OCD каналів на Facebook, Twitter, Instagram та YouTube.
